Ганна Лозов’юк-Завадська

Біографія

Освітянка, що стала учасницею визвольного руху

Ганна Лозов’юк-Завадська народилася у селі Здовбиця на Рівненщині. Працювала вчителькою молодших класів, але події Другої світової змінили її життя. У роки окупації вона вступила до підпілля Організації українських націоналістів, де під псевдонімами «Іра» і «Рута» організовувала жіночу сітку, збирала допомогу для УПА, поширювала листівки та літературу. Її діяльність стала прикладом активної участі жінок у визвольному русі, які брали на себе не лише побутову, а й організаційну відповідальність.

Арешт, катування та роки ГУЛАГу

У серпні 1947 року Ганну заарештували у Здолбунові, де тоді діяв райвідділ МВС СРСР. У цій самій будівлі, де сьогодні розташований музей, вона пережила перші допити й катування.
Військовий трибунал засудив її до 10 років виправно-трудових таборів . Через Харківську пересильну в’язницю Ганну відправили до Озерного табору в Іркутській області, де вона працювала на лісоповалі. Ці роки стали випробуванням, яке вона зуміла пережити завдяки стійкості, освіті та вірі у справедливість.

Повернення, реабілітація та свідчення для історії

Після звільнення у 1956 році Ганна возз’єдналася з чоловіком та сином у Сибіру, а згодом повернулася на Волинь. У 1990-х вона записала свої спогади, які стали одним із небагатьох жіночих свідчень про радянські репресії.
У 1992 році Ганну офіційно реабілітували. Її історія — не лише про особисту мужність, а й про відновлення голосу українських жінок, які пройшли крізь репресії та змогли повернути правду до публічного простору.

Ганна Лозов’юк-Завадська (уроджена Завадська) народилася 26 листопада 1921 року в селі Здовбиця (тепер Рівненський район Рівненської обл.) у сільській родині. Її батько, Пилип Завадський, походив із сусіднього села П’ятигори, мати Онися (у дівоцтві Солтис) – зі Здовбиці. Сім’я була багатодітна: Ганна мала старшого брата Леоніда, молодшу сестру Валентину та братів Павла і Віталія. Родина вирізнялася працьовитістю і згуртованістю – вони мешкали на власному хуторі поблизу села, вели господарство без наймитів, спорудили добротний будинок і обробляли землю своїми силами. Виховані в патріотичному дусі, деякі з її братів і сестер згодом також долучилися до визвольного руху та засвідчили вірність ідеї вільної України, за що родина Завадських зазнала радянських репресій. Зокрема, молодшу сестру Ганни, Валентину Завадську, було заарештовано ще у 1945 році та засуджено до 10 років таборів ГУЛАГу за зв’язки з підпіллям.

Дитячі та юнацькі роки Ганни припали на міжвоєнний період під польською владою, що визначило її першу освіту. У рідній Здовбиці вона закінчила місцеву школу (семирічну), після чого обрала педагогічний фах. Впродовж кінця 1930-х років навчалася в учительському закладі в Острозі та згодом у Кременецькому педагогічному інституті, отримавши кваліфікацію вчительки. Таким чином, на момент початку Другої світової війни Завадська вже мала фахову освіту, що дозволяла їй самостійно працювати в школі.

Педагогічна діяльність стала її покликанням. Після радянської окупації Західної України у 1939 році вона пройшла курси перепідготовки, необхідні для роботи за нової влади, і отримала призначення до початкової школи в селі Носовиця поблизу Дубна. Під час німецької окупації Ганна Завадська деякий час учителювала у здовбицькій школі. Сучасники згадували, що вона була надзвичайно відданою своїй справі вчителькою: учні її любили, а батьки прагнули віддати дітей саме до її класу. У школі працювала разом зі своїм колегою Ігорем Лозов’юком, який тоді був на посаді завідувача школи. Молоді педагоги зблизилися і планували одружитися ще влітку 1941 року, однак їхні плани перервала війна: у травні 1941-го Ігоря призвали до Червоної армії, і зв’язок між ними на довгий час урвався. Лише після завершення війни, у 1946 році, він повернувся, і Ганна, яка весь цей час його чекала, нарешті вступила з ним у шлюб. У подружжя народився син Ростислав (1947). Та сімейне щастя було затьмарене політичною ситуацією: активна діяльність Ганни в підпіллі ОУН зробила її мішенню для радянських органів.

Під час німецької окупації Волині Ганна Завадська долучилася до підпілля Організації українських націоналістів (ОУН). За власними спогадами, вирішальним моментом стала зустріч влітку 1942 року з подругою-шкільною товаришкою Валентиною Аврамчук “Барвінок”, “Роса”, яка закликала її приєднатися до підпільної боротьби. Аврамчук пояснила, що ОУН переходить у глибоке підпілля, формується Українська повстанська армія (УПА), і що українські дівчата повинні віддати всі сили допомозі визвольному руху. Під впливом цих аргументів 21-річна Ганна погодилася допомагати ОУН і невдовзі стала частиною жіночої підпільної мережі.

Свою діяльність вона розпочала як зв’язкова (станична) ОУН у рідному селі. Їй було доручено організувати інших дівчат для конспіративної роботи: збору продуктів харчування та одягу для повстанців УПА та поширення підпільної літератури. Спочатку Ганна отримала конспіративне ім’я «Іра». Під цим псевдо вона кілька місяців особисто обходила господарства на навколишніх хуторах, збираючи харчі й одяг, які зносила до своєї хати та передавала своїй Валентині Аврамчук . Паралельно вона залучала до цієї роботи інших молодих жінок (наприклад, Любов Демчишину) для охоплення більшої території. Наприкінці 1942 року мережа розрослася, і Аврамчук повідомила Ганні, що відтепер та призначається підрайонною провідницею жіночої сітки ОУН (фактично – керівницею підпілля на кілька сіл). З цією підвищеною роллю Ганна взяла новий псевдонім – «Рута». Як підрайонна провідниця, вона проводила інструктажі для станичних своєї округи, доносила до них політичну лінію ОУН, отримувала від районного провідника українську літературу та розподіляла її по селах. Також під її керівництвом станичні з навколишніх сіл заготовляли продовольчі запаси на зиму для повстанців.

Діяльність Ганни Завадської як підпільниці припала на ключовий період національно-визвольної боротьби. Влітку 1943 р., коли її участь в ОУН уже стала значною, на Волині розгорталась повномасштабна партизанська боротьба УПА проти нацистів і польських збройних формувань. З приходом Червоної армії у 1944 р. і встановленням радянської влади, підпілля ОУН продовжило опір – тепер вже проти радянського режиму. Жіноча сітка, до якої належала Завадська, діяла конспіративно, виконуючи підтримувальні функції для повстанців, але з не меншою небезпекою для життя. За оцінками істориків, загалом у 1940-х роках у лави ОУН та УПА були залучені тисячі українок – близько 10% учасників підпілля становили жінки. Вони виконували різноманітні ролі: були зв’язковими і кур’єрками, розвідницями, медичними сестрами, пропагандистками, господарчими референтками тощо. Ганна Завадська була саме однією з таких жінок, чиї обов’язки охоплювали комунікацію (зв’язок між підпіллям і місцевим населенням), постачання продовольства та одягу, а також поширення пропагандистських матеріалів. Її підпільна робота тривала і після повернення радянської влади, попри смертельний ризик: Завадська усвідомлювала, що кожного дня може бути викрита, але продовжувала підтримувати підпілля аж до свого арешту в 1947 році.

Після Другої світової війни радянські каральні органи розгорнули масові операції з ліквідації націоналістичного підпілля в Західній Україні. Ганна Лозов’юк-Завадська стала однією з тисяч, кого спіткали репресії у цей період. Її заарештували 7 серпня 1947 року, посеред ночі, в батьківському домі на хуторі біля Здовбиці. На той час вона жила там разом із чоловіком та батьками; її синові було лише два місяці. У спогадах Ганна описує драматичні обставини того арешту. Близько півночі будинок оточили озброєні люди – як з’ясувалося, опергрупа МДБ (Міністерства державної безпеки). Родина спершу не відчинила двері, думаючи, що то бандити (адже в повоєнному безладі траплялися напади кримінальних банд). Батько навіть здійснив попереджувальний постріл із виданої йому для самооборони рушниці. Агенти МДБ чекали до ранку, і щойно розвиднілося, увірвалися в будинок. Керівник групи наказав не брати немовля з собою, запевняючи, що «матір лише запитають – і вона повернеться додому». Попри відчай батьків, інших варіантів не було: Ганна востаннє нагодувала і поцілувала свого сина та вийшла з дому в супроводі конвою. Як виявилось, розлука тривала дев’ять довгих років.

Спочатку заарештовану тримали у камері попереднього ув’язнення Здолбунівського районного відділу МДБ (нині Здолбунівський краєзнавчий музей ім. Олега Тищенка). Умови там були вкрай тяжкі: її кинули до тісної камери-божниці без ліжка – лише крихітний заґратований отвір угорі пропускав трохи світла. Виснажена пологами, Ганна мучилася не лише від тривоги за немовля, але й від суто фізичних страждань: у перший день у неї розпухли груди від прибуття молока (адже вона різко перестала годувати), молоко текло просто в камері. Надвечір, ледве жива від хвилювання і болю, вона вперше заснула на підлозі – та вже вночі почалися допити.

Методи радянського слідства були жорстокі. Слідчі МДБ застосовували класичний набір психологічних і фізичних тортур: багаторазові нічні допити, позбавлення сну, погрози і побиття. «Вдень спати не давали, а вночі вели на допит, – згадує Ганна. – Тільки-но стулиш очі, як заскочить охоронець і гукне: “Не спати!”». Така багатоденна депривація сну швидко виснажила її. Слідчий на прізвище Акімов чинив пряме насильство: «Стояв наді мною і все понукував: “Ну, розказуй, розказуй” – і кулачищами штовхав у зуби», – пише вона. Не добившись від молодої жінки «зізнань» про те, чого вона не знала або не хотіла видавати, слідчий вдався до шантажу сім’єю. Він погрожував, що вона ніколи більше не побачить свого сина: мовляв, «ми його заберемо і виховаємо так, що він на тебе плюватиме», – а чоловіка відправлять гнити в Сибір. Ці погрози частково справдилися. Ганнин чоловік, Ігор Лозов’юк, який після арешту дружини оббивав пороги владних установ у надії добитися її звільнення, сам потрапив до поля зору МДБ. 21 жовтня 1947 року, під час масової депортаційної операції «Захід», радянська влада силоміць виселила десятки тисяч західноукраїнців (переважно родини оунівців та упівців) до віддалених районів Сибіру і Казахстану. Серед них були і близькі Ганни: у жовтні 1947-го заарештували та вислали в Омську область її чоловіка Ігоря і батька Пилипа Завадського. Очевидці занотували, що на станції Здолбунів, перед відправленням товарних вагонів на схід, батько, прощаючись, вигукнув конвоїрам: «Не думайте, що на Сибірі пропадемо, ми скрізь дамо собі раду, але ви-то скоро згинете!». Мати Ганни з немовлям і двома молодшими братами встигла вчасно втекти та переховувалася по чужих людях. Таким чином, погрози слідчого здійснилися лише частково: сина в Ганни не забрали (хоча хлопчик ледь не вмер під час утечі через відсутність нормального догляду), проте чоловік і батько опинилися на засланні в Сибіру.

Після кількох діб катування без сну і відпочинку знесилену Завадську помістили в одиночну камеру. Камера кишіла блощицями – Ганна вперше в житті побачила цих паразитів і відчула, як вони сотнями лізуть по тілу, кусаючи нещадно. Вона згадує, що не могла ні лягти, ні стояти спокійно: комахи залазили за комір, у рукави, під спідницю; за кілька днів її тіло було вкрите червоними пухирями, які нестерпно свербіли. Цей “блощичник” був черговим колом катування, морального й фізичного. За кілька днів (чи тижнів) її, врешті, етапували із Здолбунова до Рівненської в’язниці під посиленим конвоєм – як особливо небезпечного злочинця. У Рівному Ганна вперше зустріла інших ув’язнених жінок-подруг недолі. Вони співчутливо поставилися до її трагедії (дізнавшись, що в неї грудна дитина і невідомо, що з сім’єю) та підтримували чим могли. Слідчі викликали її на додаткові допити вже у тюрмі, намагаючись “добити” потрібні свідчення, проте марно – вочевидь, Завадська не видала підпілля понад ті відомості, що були їм і так відомі з показів інших арештованих.

2 грудня 1947 року відбувся суд, точніше військовий трибунал, що засудив Ганну. Судове засідання було суто формальним і колективним: у тюремній залі Рівного на лаві підсудних сиділо декілька не знайомих між собою осіб – справи розглядалися “оптом”, щоб менше витрачати часу. Військовий суддя (чи кілька офіцерів) зачитали вирок кожному: десять років ув’язнення у виправно-трудових таборах і п’ять років позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Завадську визнали винною за статтею про «зраду Батьківщини». Ганна болісно сприйняла цю формулу, назвавши її абсурдною: радянська влада приліпила їй “зраду Батьківщини”, хоча ні вона, ні більшість західних українців не вважали комуністичний Радянський Союз своєю вітчизною. “Так, вся Україна – то є наша батьківщина, але не комуністичний Совєтський Союз”, – з гіркою іронією відзначила вона пізніше.

Після оголошення вироку Ганна Лозов’юк-Завадська залишалася у Рівненській тюрмі в статусі засудженої, чекаючи етапу до таборів. Вона приєдналася до загальної камери разом з іншими жінками, вже засудженими або ще в очікуванні суду. У цій спільноті підтримки ув’язнені продовжували ділитися новинами і надіями. Завадська тоді ще не знала напевне про долю своїх рідних після жовтневої депортації. Засудженим дозволялося отримувати передачі з волі (харчі, одяг), і коли вона не отримала жодної звістки чи передачі від родини, стало зрозуміло найгірше. Одного разу Ганна побачила, як у тюрму принесли передачу на її ім’я, але явно не від її близьких – це насторожило її. Невдовзі до камери потрапила нова арештантка (вже після суду Ганни), яка й розповіла їй страшну новину: батька та чоловіка забрали й вивезли до Сибіру, а мати з немовлям утекла перед виселенням. Так Ганна дізналася про долю своєї сім’ї. Попри біль від цієї звістки, вона зосередилася на внутрішньому виживанні і підготовці до відправки у табори. Після Нового року, на початку 1948-го, її включили до етапної партії для відправлення в ГУЛАГ.

Джерела:

Спогади Ганни Лозов’юк-Завадської (1990-ті рр., рукопис)
Інтерв’ю сина, Ростислава Лозов’юка, про біографію матері (5 вересня 2024 р.)
Біографічна довідка: Ганна Лозов’юк-Завадська // Збірка «Біографії ув’язнених» (архів ГО “Після тиші”).
Постанова про арешт А.Ф. Завадської та протокол допиту (МДБ, серпень 1947).
Операція «Захід» (масова депортація 21 жовтня 1947 р.) – статистика і контекст.
Кісь О. Жінки в націоналістичному підпіллі ОУН і УПА: помічниці чи рівноцінні учасниці? // Лекція, лютий 2025 р.].
Вікіпедія: статті «Озерлаг», «Операція “Захід”» (інформація про табори та депортації).